РОМАН & АННА

Жив собі кіт. Вже не кошеня, але ще й не зовсім сивий. І такий він був йолоп та обормот – ходив, блукав де хотів, удень спав, ночами плентався, деревами та кущами лазив, і крав ковбасу зі столу у сусідів. 

​

Одного разу кіт прокинувся зненацька рано. Сонце лоскотало йому вуха. Він заплющив очі, потягнувся, сказав мяу, і потихеньку став на лапи. Як завжди він пошкандибав у бік річки, щоб перевірити чи все там гаразд.

​

І раптом у кущах заворушилось щось! Це щось було руде та смугасте. Воно нетвердо стояло на великих товстих лапках і посміхалося.

​

- Ли! - Сказала воно, та лагідно посміхнулося!
- Мяу - відповів кіт і принюхався. Пахло приємно!
- Ти хто? - спитав кіт і насторожено поворухнув вухами.
- Я тигреня! - захитався сонний воно і знову всміхнувся. – Я ще маленьке тигреня, і поки не вмію говорити «ри!», тож я Тигреня Ли!
- Мяу! – здивувався кіт. – А що ти тут робиш?
- Я жуків ловлю!

​

Ой, яке смішне тигреня, всміхнувся кіт у душі, знову понюхав тигреня і куснув його за вухо для знайомства. Тигреня шмякнуло кота по носі своєю пухнастою лапкою і куснуло три рази за шию.

​

Так і стали дружити Кіт Обормот і Тигреня Ли. Вони разом гуляли, бігали на річку, полювали на жуків, ховалися від гучних півнів, і задерикувато ганяли по всьому подвір'ю качок.

​

- Моє! – усміхалося тигреня.
- Мур-моє! - муркотів кіт!